ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГЕНЕТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ОБІГУ ГМО

Анотація

У статті досліджено правові засади регулювання генетичних досліджень та обігу генетично модифікованих організмів (ГМО) в Україні та на міжнародному рівні. Проаналізовано положення Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31 травня 2007 року № 1103-V як базового нормативно-правового акта у цій сфері, та визначено прогалини у правовому регулюванні, зокрема щодо технологій генного редагування CRISPR-Cas9, які суттєво відрізняються від традиційних методів генетичної модифікації. Досліджено Картахенський протокол про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття від 29 січня 2000 року, ратифікований Україною у 2002 році, та визначено його роль у формуванні міжнародних стандартів регулювання транскордонного переміщення ГМО. Розглянуто підходи Європейського Союзу до регулювання ГМО, зокрема Директиву 2001/18/ЄС про навмисне вивільнення генетично модифікованих організмів у навколишнє середовище та рішення Суду ЄС у справі C-528/16 (2018) щодо поширення вимог законодавства про ГМО на організми, отримані методами направленого мутагенезу. Проаналізовано правові та етичні аспекти редагування геному людини з урахуванням положень Конвенції Ов'єдо про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини від 4 квітня 1997 року та Загальної декларації ЮНЕСКО про геном людини та права людини від 11 листопада 1997 року. Обґрунтовано необхідність оновлення вітчизняного законодавства з урахуванням новітніх досягнень генетичної науки, зокрема перегляду визначення генетично модифікованого організму у Законі про біобезпеку 2007 року з метою охоплення організмів, отриманих методами генного редагування, а також формування правових засад регулювання клінічного застосування технологій редагування геному людини відповідно до міжнародних стандартів біоетики.