ПРАВОВІ ПРОГАЛИНИ У РЕГУЛЮВАННІ ТЕЛЕМЕДИЦИНИ ТА ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ

Анотація

У статті досліджено правові прогалини у регулюванні телемедицини та дистанційної освіти, що виявилися в умовах пандемії COVID-19 та вимушеного переходу медичних та освітніх закладів до дистанційного формату діяльності. Проаналізовано положення Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року № 2801-XII в частині визначення поняття телемедицини як комплексу дій, технологій та заходів, що застосовуються під час надання медичної допомоги з використанням засобів дистанційного зв'язку, та визначено проблему відсутності у законодавстві розмежування між різними формами телемедичної діяльності (телеконсультування, дистанційне консультування пацієнтів, телемоніторинг, телереабілітація), а також норми Закону України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості» від 14 листопада 2017 року № 2206-VIII, яким було запроваджено правові засади телемедичної практики, та наказу Міністерства охорони здоров'я України від 19 жовтня 2015 року № 681 щодо застосування телемедицини. Досліджено правове регулювання дистанційної освіти відповідно до Закону України «Про освіту» від 5 вересня 2017 року та Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року, зокрема проблеми нормативного забезпечення дистанційної форми здобуття освіти, застарілість Положення про дистанційне навчання 2013 року, невирішеність питань верифікації результатів навчання та забезпечення рівного доступу до освіти в умовах цифрової нерівності між міськими та сільськими регіонами. Визначено проблеми захисту персональних даних пацієнтів та учнів при використанні комерційних цифрових платформ відеозв'язку, що не забезпечують належного рівня конфіденційності, та обґрунтовано необхідність комплексного вдосконалення правового регулювання телемедицини та дистанційної освіти з урахуванням набутого під час пандемії досвіду.