МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО ТА СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВЕДЕННЯ ВІЙНИ

Анотація

У статті досліджено проблематику застосування норм міжнародного гуманітарного права до сучасних технологій ведення війни з урахуванням досвіду збройного конфлікту в Україні. Проаналізовано відповідність правового режиму використання безпілотних летальних апаратів, кіберзасобів ведення бойових дій та автономних систем озброєнь основним принципам міжнародного гуманітарного права – розрізнення, пропорційності та військової необхідності, закріпленим у Женевських конвенціях 1949 року та Додаткових протоколах до них 1977 року. Досліджено положення статті 36 Додаткового протоколу I 1977 року щодо обов'язку держав здійснювати правову оцінку нових видів зброї та методів ведення війни, а також визначено ступінь дотримання цього зобов'язання державами-учасницями у сучасних умовах стрімкого технологічного розвитку. Розглянуто дискусію щодо правового регулювання летальних автономних систем озброєнь (LAWS) у рамках Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї 1980 року та діяльність Групи урядових експертів з летальних автономних систем озброєнь. Визначено проблему кваліфікації кібероперацій як засобу ведення війни у контексті міжнародного гуманітарного права та проаналізовано положення Таллінського посібника з міжнародного права, застосовного до кібероперацій (Tallinn Manual 2.0). На підставі досвіду збройного конфлікту в Україні, зокрема масштабного застосування ударних безпілотників та кібератак на цивільну інфраструктуру, обґрунтовано необхідність адаптації норм міжнародного гуманітарного права до реалій технологічного розвитку із збереженням фундаментальних гуманітарних гарантій та принципу людського контролю над рішеннями щодо застосування летальної сили. Визначено перспективи подальшої кодифікації норм МГП стосовно нових технологій ведення війни.