ЗБІР ТА ПРАВОВА ДОПУСТИМІСТЬ ЦИФРОВИХ ДОКАЗІВ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ

Анотація

У статті досліджено правові засади збору, фіксації та використання цифрових доказів воєнних злочинів у контексті збройного конфлікту в Україні. Проаналізовано положення Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року, зокрема статей 84 та 99, в частині регулювання електронних доказів та визначено проблеми їх застосування до документування воєнних злочинів, зокрема відсутність автономної дефініції «цифрових доказів» та нерозробленість процедур їх збирання з нетрадиційних джерел. Досліджено стандарти допустимості доказів, передбачені Римським статутом Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 року, зокрема статтею 69, та Правилами процедури і доказування МКС, а також визначено особливості підходу МКС до допустимості доказів у справах про воєнні злочини. Розглянуто Протокол Берклі щодо цифрових розслідувань відкритих джерел (Berkeley Protocol on Digital Open Source Investigations) 2022 року як методологічний стандарт збору та верифікації цифрових доказів, зокрема вимоги щодо забезпечення ланцюга зберігання (chain of custody) та хешування файлів. Проаналізовано правові аспекти використання даних з відкритих джерел (OSINT), супутникових знімків, відеозаписів із соціальних мереж та геолокаційних даних як доказів воєнних злочинів. Визначено проблеми забезпечення автентичності цифрових доказів у контексті поширення технологій deepfake та обґрунтовано необхідність формування комплексного правового механізму збору, збереження та подання цифрових доказів до міжнародних та національних судових інстанцій. Досліджено практику міжнародного співробітництва у документуванні воєнних злочинів, зокрема діяльність Міжнародної спільної слідчої групи за координації Євроюсту. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення КПК України в частині регулювання цифрових доказів.